Стихо-юмор, Прикольное и веселое... Опции

[Гость_Yurchik_*]

За віконцем весна розквітала,
Небо повнилось першим дощем.
Я стояв і нарізував сало,
Величезним кухонним ножем.
Ніж ходив у руках методично
І чомусь пригадалось мені,
Безневинне таке й симпатичне
Ніжне тіло тієї свині.
Пролетіло життя мов хвилина,
Добрим словом ніхто не зігрів,
Що ти бачила, бідна скотина,
Лиш корито та засраний хлів.
І тоді, мов обрікши на муки,
Хтось встромив в твое сердце ножа
Ти збагнула, що люди тварюки,
І твоя відлетіла душа.
Ти далеко тепер моя бджілко,
У своїм, у свинячім раю,
Я ж на кухні сижу, пью горілку
І тебе потихеньку жую.
Я не злодій , не кат, не злочинець,
В мене друзі, робота, сім'я,
Та який же я, блиндь, українець,
Якщо сала не їстиму я!

[ostap]

Вот тёща жарит колбасу,
С работы зятя ждёт.
А под ногами у неё
Мяучит рыжий кот.
Она его и так и сяк
Пытается прогнать,
Но кот упрямый, как осёл,
Не хочет уступать.
Вот он, вконец, её достал,
Она его метлой,
И с гордо поднятым хвостом,
Ушёл котяра злой.
Вот зять с работы прикатил,
И сел за стол пожрать,
И тёща зятя начала
Обедом угощать.
А кот уже, как тут и был,
Мурлыкает, орёт,
И зять, погладивши кота,
Кусок ему даёт.
Вот кот сошмякал колбасу,
И, вдруг, как застонал,
Закашлял, выпучил глаза,
И замертво упал.
- Меня хотела отравить?
Ей зять задал вопрос,
Сгрёб всю посуду со стола,
И треснул тёще в нос.
А тёща рухнула на пол,
Не удержав свой вес,
Котяра лапу вверх поднял
И громко крикнул: "ЙЕ-е-е-е-С!